Font Size

Layout

Menu Style

Cpanel

Історія села

Історія села

На території сучасного Броварського району вздовж лівого берега р. Десни у Київській області, люди жили дуже давно. Про це нам говорить ряд археологічних розкопок, що відносяться до періоду Енеоліт (IV—II тис. до Р. Х.) чи як ще говорять — періоду Трипільської культури.

У середині IX ст. утворилась Київська Русь до складу якої входила також і Броварщина, так зване «Подесення». У XII ст. йшла боротьба між Київськими і Чернігівськими князями за ці землі. І справа, як говориться, того варта, тому що тут на великих просторах шуміли густі ліси, багаті на ягоди, гриби та звірів. Тут водилися тури, ведмеді, вепри, лосі, олені, козулі і навіть дикі коні. Луги і пасовиська тут були багаті на густі соковиті трави, зрошувані кожної весни розливом Десни. Безліч маленьких і великих озер покривали ці землі, у яких водилося багато риби. І не дивно те, що сюди часто для полювання і лову риби приїжджали князі з боярами і дружиною.

У цей час Десна мала безліч так званих рукавів і от один з цих рукавів охоплював територію сучасного с. Зазим’я, утворивши собою, як би острів. Ще в Радянський час тут можна було побачити сліди цього рукава — декілька природних джерел, з яких довгий час жителі Зазимя брали воду.

 

Початок села Зазим'є і його назва

З історичних документів ми довідуємось про походження села Зазимя на Придесення. У 1113—1125 р. великим князем Київським був Володимир Мономах. Він видав свою дочку Агафію за князя Всеволода Городецького, який жив в Городці Остерському на березі Десни. Великий князь виділив молодому сімейству частину розкішних земель лівобережного Придесення на Київщині. Князь же Всеволод Городецький у 20-х роках XII ст. заснував тут поселення, що носять нині назви Зазимє і Літки, на початку вони називались Зазимовє і Літковичі. Так назвав ці села літописець. Сама назва Зазимовє має цікаве походження. У ті далекі часи територію сучасного села обіймали рукава древньої Десни, і перше поселення, що тут знаходилося, було як би на острові. При вїзді в село є давнє урочище «Придверна». Це була південна частина острову, на якому знаходився дитинець: князівський зимовий будинок-терем, двір, деревяний храм Преображення Господнього. До цього берега причалювали кораблі і тут була переправа. Далі, на північному березі цього острову, за князівським двором селилися люди, що працювали на князя.

Це поселення людей мало місце за зимовим двором князя і тому називалося воно спочатку За-зимне, За-зимовє, пізніше назва трансформувалася в Зазимє. Згодом Десна стала змінювати русло, відходити на північ у результаті чого рукав Десни з Південної частини острова перетворився в болото, яке в одному місці жителі загатили (засипали, утрамбували) зараз це місце називається Стара Гать. Князь Всеволод помер у 1140 р. Ще під час його життя в 1136 р. Остер і придеснянські землі перейшли у володіння сина Володимира Мономаха — Юрія Довгорукого. У 1139 р. ці землі перейшли у володіння князя Всеволода Ольговича Чернігівського. Між двома князівствами (Київським і Чернігівським) йшла міжусобна війна за ці землі. Вони часто переходили від одного князя до іншого. У 1240 р. Придеснянські землі розділили долю всієї Русі — навала татаро-монгольського іга. Вся південна Русь була окупована татарами.

Зазим'є під владою Литви і Польщі

У XIII—XIV ст. піднімається Велике князівство Литовське, яке поступово відвойовує у татар руські землі — спочатку Галицьку і Волинську (серед. XV ст.) потім наддніпровські землі в тому числі і Придесення. У 1362 р. литовське військо великого князя Ольгерда разом з українськими ополченцями перемогло татар на р. Сині Води в результаті чого Київська, Переяславльська, Подільська, а потім Чернігівсько-Сіверська землі увійшли до складу Литовського князівства. У 1426 р. Остер із прилеглими землями був переданий великим князем Вітовтом питомому князю Дмитрові Сокирі. Він заново відбудував у Зазимї нову деревяну церкву на місці старої, котру спалили татари. Наприкінці XV ст. Зазимє успадкувала дочка Дмитра Сокири Марія Трабська. Вона була бездітною і тому після її смерті литовський уряд віддав її землі віленському воєводі Ольбрихту Гаштольду (1505 р.). Саме в цей час (XV—XVI ст.) відбувалися набіги кримських татар на Персію і держави Європи. У 1494 кримський хан Менгли-Гирей випалив міста і села між Черніговом і Києвом. Зазимє було знищено цілком. У документах 1615 р. село пригадується, як нововідбудоване. У XVI в. Троєщина, Погреби, Зазимє, Пухівка та інші села переходять у володіння Києво-Печерського монастиря.

У 1569 р. згідно Люблинської унії Київські і Чернігівські землі, Волинь і Брацлавщина переходили до Польщі. З цього моменту багато земель України піддаються впливу католицької Польщі. Ці землі були поділені між польською шляхтою і магнатами. Народ, що населяв ці землі піддавався соціальному, національному і релігійному тиску, йшла так звана полонізація населення.

Брестська унія 1596 р. і село Зазим'є

Самим зухвалим кроком полонізації була Брестська унія 1596 р. — приєднання Київської митрополії (у той час вона була під юрисдикцією Констанинопольского патріарха) до Римського престолу. З цього моменту католики та уніати насильно забирають у православних земельні наділи, церкви, монастирі, забороняється правосланим навчатись у вищих школах, займати високі державні посади. Створюються нетерпимі умови для православних. Київський митрополит Михайло Рогоза, який прийняв унію, передав католикам Софіївський і Видубецький монастирі. А всі землі, які належали православним монастирям, що не прийняли унію, у тому числі Києво-Печерський, він відібрав і передав уніатським. Така доля була й у Зазимя. Село передали уніатському Софійському монастирю і зробили його резиденцією Київського біскупа, а деревяний храм Переображення Господнього став костьолом Св. Миколи. Але народ України не міг далі терпіти. З ініціативи архімандрита Києво-Печерського монастиря Петра Могили 1630 р. частина сіл, у тому числі і Зазимє, за допомогою козаків звільнили від католиків, а костьол святого Миколи знову освятили на честь Переображення. Православній Церкві було повернено Софіївський монастир, всі землі і села (в тому числі і Зазимє) було залишено за монастирем. У 1633 р. Петро Могила зміг у Польському Сеймі відстояти права Православної Церкви і відновив Київську митрополію. У XVII ст. ченці Свято-Софіївського монастиря побудували на краю села під лісом склозавод, що працював до кінця XVIII ст.

Доля Зазим'є під час визвольної боротьби.

У 1648 р. українське населення піднялося на визвольний рух проти польського панування. Гетьманом Богданом Хмельницьким стала створюватися регулярна армія, був створений Київський полк до складу якого входили сотенні міста. У складі Київської сотні Київського полку були Зазимє і Погреби — вони ближче до Києва. У 1651 р. Київський полк на чолі з Антоном Ждановичем захищав Київ від нападу польсько-литовського війська. У січні 1654 р. у Переяславі та у березні в Москві був укладений міждержавний договір. У цьому договорі Україна одержала статус автономії у складі Росії. В 1667 р. Польща і Росія підписали Андрусівський мир, по якому лівобережна Україна з Києвом залишалася за Росією, а правобережна за Польщею. Наприкінці XVII на поч. XVIII ст. на правому березі проти поляків боровся фастівський полковник Семен Палій. Його прагнення було — обєднати лівобережну і правобережну Україну. Відомо те, що дружину він собі знайшов у селі Зазимї і навіть вінчався в сільській церкві.

Зазим'є у складі Російської імперії

У 1706 р. був перебудований деревяний храм у с. Зазимї. «стараннями Софіївського монастиря і доброхотів». Мається історичний документ XVIII ст., у якому управитель с. Зазимя ієромонах Сава просив благословення у настоятеля Софіївського монастиря архімандрита Тимофія (Щербацького) на збирання пожертвувань для ремонту зазимського храму серед запорізьких козаків.

У 1708 р. Лівобережна Україна ввійшла до складу Київської губернії.

Багато лиха у 18 столітті на Броварську землю приносила іноді навала сарани. Велика кількість цих комах напала у 1729 р. Уряд звільнив Зазимє і сусідні села від сплати податків на три роки.

Софіївський монастир власник Зазим'є

Цінні відомості по історії Придесення і с. Зазимя знаходимо в генеральному описі Лівобережної України 1765—1769 р. «Румянцевская опись Малоросии». У ній говориться, що с. Зазимє розміщується біля річки Козарки (нині Козарка — озеро). Мабуть ще в той час сьогоднішні озера Хома і Коноплянка-Козарка були рукавом Десни і деснянські води протікали біля села та впадали у річку Дніпро. Зазимє належало Києво-Софіївскому монастирю. У селі була деревяна церква на честь Воскресіння Христового, біля церкви школа, монастирський двір, яким керував священник Григорій Калиновський. При цьому дворі працювала винокурня на три казани. Сировину для винокурні купували на ярмарках у Києві, Борисполі і Броварах. Вина виготовляли по 400 відер у рік. Крім цього була ще пасіка на 50 вуликів та один водяний млин. У селі нараховувалося 28 дворів посполитих селян і одна безземельна хата, населення складало 266 чоловік. Щороку в казну монастиря з одного двору потрібно було сплатити один карбованець і дві копійки крім того, одна людина з двору зобовязана була відробити 5 днів у тиждень на монастирському господарстві.

Територіальний устрій Придесення у 18 ст. Заняття зазимців

У вересні 1781 р. у Лівобережній Україні було створене Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське намісництва. Полковий військово-адміністративний устрій, що існував з часу національно-визвольної війни, було ліквідовано. Був також змінений устрій козацького війська Лівого берега — його було переформовано в 10 регулярних полків Російської армії.

Згідно опису Київського намісництва 1770—1780-х р.р. у його склад увійшли територія колишніх Київського, Лубенського і Миргородського полків. Село Зазимє з іншими селами лівого берега Придесення ввійшли до складу Остерського повіту Київського намісництва. У документі говориться про рід занять селян цих земель. Як і скрізь тут займалися землеробством і тваринництвом. На полях сіяли жито, овес, ячмінь, пшеницю, просо і горох. Заготовлювали й обробляли коноплі і льон. При кожному дворі був наділ землі, на якому селяни вирощували огірки, петрушку, цибулю, часник і багато чого іншого (крім картоплі, якого ще тоді в XVIII ст. не знали). З домашніх тварин вирощували корів, волів, овець і незамінних для сільської праці коней.

Сприятливі кліматичні умови, як для тваринництва, землеробства так і для життя і праці людей: родючі ґрунти, густі ліси, просторі луги, багато водоймищ — озер, рік, джерел. В цих землях було багато садів, цілющих трав та чисте повітря.

Зазим'є не зазнало кріпацтва

Указом Катерини II у 1782 р. монастирські землі Київщини і Чернігівщини були зараховані до державної казни. Села Зазимє, Погреби, Пухівка та ін. стали казенними, тому кріпацтво не торкнулось селян цієї місцевості . У порівнянні з кріпаками ці селяни мали більш вигідне положення. Селяни Зазимя мали наділи земель і лугів у Придесенні за Броварами: Зазимські піски (нині с. Перемога). В описі Київського намісництва 1781 р. у Зазимї нараховується 44 хати, Літках — 30, Пухівці — 55, Броварах — 149.

Новий адміністративний поділ. Населення в 19 ст.

У 1796 р. намісництва, як адміністративно-територіальні одиниці були скасовані. Ці землі ввійшли до складу Малоросійської губернії, а в 1802 р. була створена Чернігівська губернія, до якої відійшов Остерський повіт. У XIX ст. стрімко розвивалося сільське господарство, поліпшується торгівля, розвиваються товарно-грошові відносини. Швидко збільшується населення в цьому краї. Відповідно до списку населених місць центрального комітету міністерства внутрішніх справ Росії за 1859 р. було:

Населений пункт Зазим'є Пухівка Погреби Бровари Кількість дворів 125 92 90 239 Кількість жителів 724 779 499 1241

Після маніфесту 1861 р. Ремесла, торгівля в 19 ст.

Після маніфесту 1861 р., який скасував кріпосне право у 1866 р. був виданий закон, що звільняв селян-кріпаків від панського гніту, наділяючи їх землею з правом викупу. Причому кількість землі надавалось більше і розмір викупу менший, ніж колишнім кріпакам. Таким чином селянська реформа сприяла поліпшенню господарства в країні.

Головним заняттям, як і раніше було землеробство і тваринництво. Зазимці велике значення приділяли рибній ловлі, полюванню, бджільництву, випалюванню, добуванню вугілля, виготовленню цегли та березового дьогтю. Вугілля і цеглу поставляли в Київ, дьоготь продавали по селах. Пряли нитки з вовни, льону і коноплі. Заможні зазимці мали водяні млини на річці Десна. Молотити зерно приїжджали з Броварів, Требухова, Красилівки та з інших сусідніх сіл.

Через Зазимє проходив торговий шлях, який поєднував Чернігів з Києвом. Купці їхали через Остер, Летки, Зазимє і далі до Києва. Біля Новоселок була споруджена переправа через Десну. Від річки лежала ґрунтова дорога через с. Зазимє в Бровари. Завдяки торгівлі зазимці завжди мали користь. Так як свого хліба не вистачало, тому що було мало ораних земель, вони продавали сіно і купували хліб. Деякі селяни, щоб заробити хліб щороку влітку ходили на заробітки до чорноземних районів Чернігівщини, Київщини та Полтавщини. Заміняли також на хліб і лісоматеріали. Важливе значення для розвитку господарства мала Санкт-Петербурзька шосейна дорога, що проходила через Бровари, і «Києво-Воронежська» залізниця, що проходила біля Броварів.

1875 р. запамятався жителям села Зазимя і Літок. Цього року був освячений новий великий цегляний храм на честь Воскресіння Христового. Кошти виділив уродженець Зазимя архієпископ Павло (Субботовский). Дзвіниця була прибудована в 1900 році

Наприкінці XIX ст. прискорилися економічні темпи розвитку. Збільшилися наші села і міста. Згідно даних опису Чернігівської губернії 1897 р. проживало жителів і було будинків:

Населений пункт Зазим'є Пухівка Погреби Бровари Кількість дворів 340 336 204 464 Кількість жителів 1732 1850 1117 4312

Збільшилася кількість ярмарків у великих селах і містах. Зазимці активно брали участь у цих ярмарках. На початку XX ст. була Російсько-японська війна, перша світова війна. Зазимє стежило за цими подіями, і більш того, чоловіче населення відбувало в них свою військову повинність.

По проекту російських військових стратегів через р. Десна в 1914—1917 був побудований деревяний міст від якого йшла дорога на Вишгород. Від деснянського моста до с. Зазимя був насипаний земляний вал-дорога. Вся ця дорога від зазимського лісу до Десни була щільно викладена (вимощена) міцними сосновими брусами. Дотепер цю вулицю по старій памяті називають «мостова», хоча зараз вона називається Деснянською. Російські генерали розраховували на те, щоб можна було швидко перекидати війська через Білорусію і північну Україну далі на захід.

Міст через Десну був зруйнований у липні 1920 р., коли відбувалися бої між польськими і радянськими військами.

Святе джерело Кип'ячка

За стародавнім сільським переказом недалеко від цього поселення одного разу сталося чудо В урочищі «Церковне» дівчина пасла скот священика, зненацька вона почула дивний шум і плескіт води, який доносився з болота. З цього чудового місця виблискувало яскраве світло. Прибігши до болота, вона знайшла ікону Божої Матері у сяйві, а біля неї фонтан води, що виривався з землі.

Подивитися на це чудо прийшло багато людей, і всі радісно благодарили Бога за такий прояв Його ласки до цієї землі. Ікону віднесли в церкву, а на тому місці, де зявилося джерело, зробили криницю. Завдяки тому, що там ніколи узимку не замерзала вода, (вона була як би тепла) її назвали «Кипячкою». До нашого часу це місце шанується зазимцями, як святе.

З давніх часів люди приходили сюди помолитись, при жаркій погоді попросити у Бога дощу. Хресним ходом йшли вони від церкви до Кипячки, зі співом молитви: «Даждь дождь земли жаждущей, Спасе!». І Господь завжди подавав людям по їхній вірі.

 

Могила Соловя Розбінийка

Після страти на території сільських угідь був похований Соловей Розбійник, курган його могили був зруйнований на поч. ХХ ст.

 

Легенда про зникле село

Існують легенди, що на території угіддя болото Ковпит існувало село яке потонуло у болоті. Старі жителі кажуть, що ще на початку 60-х років ХХ ст. можна було бачити верхівку церкви. що стирчала з болота. Згідно карти Шуберта в сер. ХІХ ст. там знаходилося лісництво.

 

Ви тут: Home Про село Історія села